25 Березня 2021
views 4

Віталій Дейнега – про заробіток у благодійному фонді, бабусю,яка дала 10 тисяч доларів та Януковича 2.0

Сьогодні в «Зе Інтерв’юері» матимемо розмову з одним із найвідоміших українських волонтерів, громадським діячем та засновником благодійного фонду «Повернись живим». 

Ще у 2014 році Віталій Дейнега, на той момент спеціаліст з інформаційних технологій, заснував один із найбільших фондів допомоги українським військовим, які воюють на Донбасі. «Повернись живим» спеціалізується на технічному забезпеченні, насамперед, на нічній оптиці. Крім того, фонд займається навчальними, медичними, психологічними та іншими проєктами.

Допомогу військовим Дейнега розпочав, подібно до деяких інших волонтерів, із закупки бронежилетів. На них він писав імена спонсорів та слова, що невдовзі стали назвою його групи в Facebook, а згодом і благодійного фонду.

Що підштовхнуло спеціаліста з інформаційних технологій зайнятися волонтерською діяльністю? Що було в першій посилці? Перші гроші, що отримав фонд: як із цією історією пов’язаний Казантип? Якою була найбільша сума, що надійшла на рахунок фонду? Як оговтатися після перебування на фронті та ще багато іншого ви дізнаєтеся в цьому інтерв’ю.


Про знайомство з майбутньою дружиною і освідчення через 10 днів:
Моя дружна на початку війни жила в Сінгапурі, і повернулася сюди з різних причин, в тому числі через бажання бути дотичною до того, що відбувається. І наші організації були двері в двері. Їхня займалася допомогою у працевлаштуванні переселенців і ветеранів, а наша – всі знають чим. І це було прикольно, тому що ми виходили в один двір, і я її бачив. Але ми ніколи не спілкувалися. І потім роз’їхалися, орендодавець нас виселив, бо хотів зробити ремонт. Я вважаю, що це була абсолютно тупа ідея: зробити ремонт під час такої кризи, щоб здавати дорожче. А потім у 2016-му мене запросили почитати їм лекцію. Це була якась мотиваційна розповідь, але це не важливо, бо потім, десь за 4 місяці після цього, вона зайшла в коментарі й написала один доволі цікавий коментар, що я їй наснився чи щось таке. Та коли ти впізнаваний, тобі періодично жінки щось таке пишуть. Я посміявся, і все. А тут вона мені чомусь стала цікавою, і в нас почалась переписка, я кажу: «Ну, окей, давай зустрінемося, вип’ємо кави». І за 3 дні після цієї зустрічі вже розійшовся з дівчиною, з якою зустрічався на той момент. Через тиждень зробив пропозицію своїй дружині. Ми бачили одне одного кілька років, візуально перетиналися, але від моменту нашого знайомства до моменту пропозиції було 10 днів. Я зрозумів, що людина настільки крута й недосяжно вища за всіх, кого я коли-небудь у житті зустрічав, що в мене не було сумнівів.

Про психологічне відновлення після поїздок на фронт. 
Слухай, ти знаєш, насправді на це так підсідаєш. От дуже багато волонтерів, навіть якщо вони вже не збирають гроші, все одно їздять на фронт, бо підсідають на це, як на наркотик. Там настільки чисте і справжнє життя, настільки чітке чорне й біле, свої і чужі, все так просто. Ще одна проблема з поверненням це те, що при всіх недоліках, при обстрілах, при загиблих друзях, при обмороженнях, хворобах, поганому оснащенні, поламаній радянській техніці, при постійному ризику для життя – це так кайфово. Люди не можуть з цього злізти. 

Кайфово для багатьох солдатів там воювати, вони це згадують, як щось круте. Не можна назвати його приємним, але цей чорно-білий світ, у якому там ворог, а тут ти, ось добро і зло, і на це люди підсаджуються. 

Скажімо, це є в нашій природі. Давай будемо чесними: люди воюють тому, що це є в їхній природі. Хоча й війна — це дуже потворне й паскудне явище, його не має бути.

Про бабусю, яка дала фонду «Повернись живим» 10 000$:
У нас була бабуся з Західної України, якій понад 90 років. Вони щось продали, якусь нерухомість, і більшу частину цієї суми вона віддала нам – 10 000$. Дівчата плакали, коли побачили. Вона просто не хоче публічності, але… Пані, ви така вперта! Я дуже хотів зняти відео з нею, тому що вона настільки крута – ця людина особисто знала ще Стуса, вона знала радянське КДБ, тобто, ми, по суті, є продовженням того, що вона робила 50 років тому й більше. До того ж, 50 років тому їй було більше років, аніж мені зараз. Ми є носіями одного ДНК, ми робимо те саме, що тоді робила вона.

Про ідею створення благодійного фонду:
Не знайду виправдання, чому це відбувалося, а я не був долучений. І окей, якщо недостатньо сміливий, щоб піти воювати сам, значить, маю шукати інші варіанти. Коли почалася війна, цей стан заціпеніння… Я тоді курив, і, пам’ятаю, сидів на кухні й викурював одну за одною сигарети та читав новини. В тебе горять проєкти, ламаються дедлайни, а ти не працюєш, тому що ти шокований, дивишся, і тобі здається, що це сон. Знаєш, коли ти щипаєш себе в надії, що то сон. І єдиний спосіб вийти з цього – перетворити це на якийсь позитив. Я вирішив: якщо буду більше працювати, більше заробляти, і ті гроші віддавати на армію, таким чином зможу вплинути. Звісно, план не спрацював – я просто почав давати гроші на армію. Більше працювати не став. Я почав працювати в тому, що потім назвалося «Повернись живим».

Свіжі новини