Сергій Бабкін: «Молюся, щоб операція пройшла успішно»

Сьогодні в новому випуску тижневика «КП в Україні» артист-душа Сергій Бабкін розповів про ознаки хвороби, чому такі операції не роблять в Україні, а також що допомагає триматися.

більше на: http://surl.li/kasd

Про перші ознаки хвороби:
Минулого літа я знімався в передачі «Хто зверху?» на Новому каналі, де є конкурс «Дивоглядки». Дуже хотів взяти в ньому участь, знаю, що можу довго не кліпати. Стоїмо, не кліпвючи, 2,5 хвилини. Все тремтить, починають текти сльози. Тримаю повіки усіма м’язами обличчя. На 4,5 хвилині суперниця кліпає. Притула з Лесею Нікітюк шоковані – це рекорд. Відчуваю, очі болять, але тоді списав все на неймовірне напруження, мовляв, просто мають відпочити. Через пару днів взяв шампунь у ванній і спробував прочитати напис на етикетці. Там, як ви знаєте, дуже дрібний шрифт. І тут розумію, що не можу – нічого не бачу. А я на зір ніколи не скаржився. Бачив дуже далеко, читав дуже дрібний шрифт. Думаю, ну ідіот, навіщо потрібні були ті ігри: натрудив, розірвав щось, посадив очі тощо. Але подумав, що потрібен час, щоб попустило. Потім захотів щось у телефоні прочитати, а тут знову все здається дуже дрібним. Вирішив: треба піти перевіритися. А потім – «корона», карантин, ще щось. І ось це «треба піти перевіритися» тяглося з початку липня до 9 січня. 8 січня дзвоню нашому чарівному лікарю Андрію Юрійовичу Пенькову. Він дуже прогресивна людина, я часто до нього звертаюся, і кажу: «Андріє Юрійовичу, така справа, мені здається, беньки в мене підсіли. Порадьте, куди піти перевіритися». І він дав мені номер телефону Бориса Миколайовича Медведєва, лікаря-офтальмолога вищої категорії, дуже йому дякую. Я пройшов повне триденне обстеження, мене подивилися на всіляких апаратах. А після Борис Миколайович привів мене до свого кабінету і каже: «У вас, Сергію, ситуація критична. Як добре, що ми помітили це зараз. Складне, вкрай рідкісне захворювання». По-науковому звучить як увеїт задньої стінки ока, ексудативне відшарування сітківки. Словом, він і сам стривожився і розхвилювався.

Про лікування в Австрії
В Україні є одна клініка, не буду називати, але вона в такому стані, що мені не рекомендували туди їхати. І ніби є потрібна апаратура. Але вона працює у зв’язці з ліками, яких в Україні немає. Термін дії реєстраційного посвідчення на ці ліки закінчився два роки тому. Тому апарат є, лікарня, нехай і убита, є, але не можна проводити такі операції, тому що немає необхідного препарату, який потрібно закапувати в очі при проведенні такої операції. Борис Миколайович звернувся до австрійської клініки у Відні. Зв’язалися з професором Ансарі, він працює в госпіталі, який спеціалізується саме на макулі – це те місце в нашому оці, завдяки якому ми бачимо. Доктор Ансарі подивився аналізи, погодився нас прийняти і відразу записав на 2 лютого. Ми вилетимо 1-го, потім треба здати ПЛР-тест, і 4-го, якщо все гаразд, – повне обстеження. А сама операція призначена на 5-те.

Про те, що допомагає триматися
Перш за все, жага жити, жага бачити. Як сказав Борис Миколайович, ця штука шкодить мені бачити образи. А мені це дуже важливо. Я щовечора молюся, медитую, промовляю, який для мене важливий зір, як я люблю бачити деталі, кольори, як світанок переходить у день, день у ніч, спостерігати за осінню, і як зима переходить у весну. Люблю дивитися у глибокі очі моєї коханої. Є, звісно, в мене відсотків 30 песимізму, але 70 відсотків – оптимізм. Коли накочує ком, я вмію скидати, переводити увагу. Вже 6 років займаюся йогою і кажу собі: негативна думка, до побачення! Переключаюся на інші, позитивні, починаю розкручувати гарний настрій. Я, коли медитую, уявляю, як ми вже прилетіли, як зустрілися з лікарем, як все пройшло успішно, як після цього повернулися. Все це продумую.